Друга половина 16 - перша половина 17 ст. - це час великих змін для українського містобудування. Старі міста, розбудову-ючися, набували нових архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Кам’янець, Острог. Виникали й нові міста. З-поміж них - Жовква, Броди, Станіслав (нинішній Івано-Франківськ), що закладались як фортеці-резиденції магнатів. На Київщині та Брацлавщині, які за тих часів потерпали від татарських і ногайських нападів, міста здебільшого виникали поблизу замків і перебували під їх захистом, а також поблизу давніх городищ, де для будови міських укріплень використовувалися вали й рештки оборонних споруд минулих часів. Протягом останньої чверті 16 - першої половини 17 ст. на Київщині та Брацлавщині виникло понад 300 міст та містечок. Містобудування в українських землях 16 ст. - початку 17 ст. зазнавало відчутного впливу європейського Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах. Та це й не дивно, адже проекти забудови міст подекуди замовлялися архітекторам-європейцям. Приміром, чимало пам’яток Львова створив італієць Павло Римлянин. Так, у 1591 р. він уклав угоду з львівським братством про будівництво нової Успенської церкви, бо стару було пошкоджено пожежею. З-поміж пам’яток тогочасного ренесансного світського та церковного будівництва вражає ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам’яниця; пам’ятки, пов’язані із львівським Успенським братством, - Успенська церква, каплиця Трьох Святителів, вежа Корнякта. Ім’ям заможного купця грецького походження Костянтина Корнякта названо ще одну цікаву тогочасну пам’ятку Львова - житловий будинок на площі Ринок, зведений 1580 р. архітектором-італій-цем Петром Барбоном. Споруда зазнала пізніших перебудов, але не втратила своєї самобутності. Будинок Корнякта - єдина споруда в тогочасній забудові міста, зведена на двох будівельних ділянках, що дало змогу розпланувати внутрішній двір з відкритими аркадами-лоджіями, які оточують подвір’я з трьох сторін. Чи не найдосконалішим зразком архітектури Львова є Чорна кам’яниця. Таку назву пам’ятка отримала в середині 19 ст., коли її фасад пофарбували в чорний колір. Будинок було споруджено в 1588-1589 рр. За свою тривалу історію кам’яниця зазнала багатьох змін, проте вони не затьмарили її ренесансного вигляду. Вікна й нині прикрашає біло-кам’яне різьблення з мотивами листя аканта й виноградної лози. Окрасою Львова є також каплиці Боїмів та Кампіанів. Ці пам’ятки втілюють найяскравіші риси ренесансної архітектури тієї доби. Обидві оздоблені розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних грон і квітів аканта. У церковному будівництві, як і раніше, використовували камінь і дерево. І хоч дерев’яне будівництво істотно переважало, проте споруд із дерева вціліло небагато З каменю церкви будували не часто, здебільшого коштом шляхти. Будівництво оборонних споруд. Упродовж 16 ст. - першої половини 17 ст. будівництво оборонних споруд не лише не втратило свого значення, а й набуло розмаху. За умов постійної загрози несподіваних нападів зі Степу риси оборонної архітектури з'являються навіть в окремих церквах, монастирських спорудах, синагогах тощо. Українські архітектори застосовували до кінця 17 ст. вироблену в попередню епоху баштову систему укріплень. При цьому міські укріплення будували переважно з дерева. Дерев’яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров’я та Лівобережжя, де відчувався брак інших будівельних матеріалів. У 16 ст. відбудовували та модернізували старі фортеці, проте споруджували й нові. Нових обрисів набула Хотинська фортеця. Було також перебудовано й Острозький замок. До кінця 16 ст. комплекс споруд замку об’єднали в єдину фортифікаційну систему, що складалася з квадратної Вежі Мурованої з глухими стінами - найстарішої частини замку, Луцької й Татарської брам міської оборонної системи, а також спорудженої наприкінці 16 ст. Круглої (Нової) вежі, прикрашеної зверху ренесансною короною. Протягом 16 - початку 17 ст. перебудовувалась і Кам’янець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі. Особливості архітектури періоду яскраво втілює Меджибізький замок. Ця споруда, так само як і Кам’янець-Подільська фортеця, не мала правильної форми, оскільки під час будівництва архітектори прагнули враховувати особливості рельєфу. Оборонну архітектуру першої половини 17 ст. репрезентують бастіонні укріплення. Якщо раніше вежі розташовували безпосередньо на стінах, то тепер їх виносили вперед. Невисокі, п’ятикутні в плані вежі-бастіони, висунуті назовні за межі стін, давали змогу вести вогонь уздовж захисних мурів. Саме такі укріплення мала Жовква, заснована наприкінці 16 ст., та Броди, що виникли в 30-х роках 17 ст. Особливо примітними були бродівські фортифікації. Розбудовою міста керував Г. Л. де Боплан. У Бродах з’явилася нова регулярна мережа вулиць, які затискав овал земляних бастіонних укріплень. Із західного боку до міських укріплень прилягав власне Бродівський замок - потужна фортеця з п’ятьма бастіонами. Бастіонна система вплинула навіть на будівництво палаців. Поєднання рис нової оборонної архітектури з палацовою найяскравіше спостерігається в замках Збаража (Тернопільщина) та Підгірців (Львівщина). У тогочасних культових спорудах помітні риси оборонної архітектури. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами. Таким, зокрема, є Троїцький монастир у с. Межиріч (Рівненська обл.), споруджений коштом Януша Острозького. Тримати оборону цілком могли й окремі храми, як, приміром, П’ятницька церква у Львові. До оборони нерідко пристосовували навіть сільські церкви. Оборонного характеру обов’язково надавали й мурованим синагогам. Вони мали фортечний, баштовий вигляд, а ренесансні риси (арки з фігурним завершенням) подекуди поєднувалися зі східними мотивами. |
